Перші люди, які зустрічають нас у цьому житті, – це наші батьки. Коли ми народжуємось, то схожі на людей з обмеженими можливостями: без допомоги не можемо ні поїсти, ні оговтатися, ні навіть повернутись. Малюк цілком залежить від своєї матері та батька – їхня праця безцінна. Перші місяці мати майже не спить вночі, доглядаючи малюка, і нерідко їй може здаватися, що це ніколи не скінчиться. А з дорослішанням відносини батьків і дітей набувають більш складного характеру.
Коли ми стаємо старшими, починає формуватися наша особистість та характер. Звичайно, дещо дається нам від природи, але багато залежить від виховання батьків. Впав – батько пожалів. Дитина пролила сік – мати прибирає. Ображає молодших – батько покарав. Навіть у дорослому житті стосунки з батьками відіграють велику роль. Це і підтримка, і порада. Не кожному з нас пощастило з терплячими батьками, але багатьма хорошими речами, що маємо у житті, ми зобов’язані саме їм. Адже навіть якщо ми вважаємо, що в нас було не найщасливіше дитинство, то, можливо, саме це й треба було для становлення нашої зрілої, гармонійної особистості.
Відомо, що тим, у кого батьки живі, живеться легше. Навіть якщо вони й живуть у різних містах та спілкуються на свята. Можна сміливо сказати, що наші батьки несуть за нас відповідальність все життя. І тому, коли їх більше не має з нами, жити стає набагато важче. Ми повинні берегти їх хоча б за це.
У кожного з нас, напевно, є причини ображатися на маму чи батька. Але від цих образ ми робимо гірше лише собі.
По-перше, ми втрачаємо батьківське благословення.
По-друге, труїмо себе отрутою образ. Доведено, що саме образа є причиною багатьох страшних хвороб, зокрема, раку.
По-третє, ми можемо не знати справжньої причини, через яку з нами обійшлися «несправедливо», можливо, батькам у дитинстві доводилося терпіти ще більше від своїх батьків, а зараз вони гірко каються.
Остання причина у тому, що наші власні діти – наш відбиток. Вони бачать, як ми ставимося до тих, хто нас народив, і вважатимуть це нормою відносин із старшим поколінням. Тож у похилому віці ми ризикуємо залишитися самотніми та некоханими.
У будь-якому випадку батьків потрібно пробачити, любити і поважати хоча б заради себе та майбутнього покоління. Адже без них не було б і нас такими, якими ми є.
Як любити, якщо тяжко?
“Любити” – це дієслово. Тобто це не просто тепле почуття, це вчинки любові, які неодмінно потрібно виявляти. Якщо немає теплого почуття, але є бажання любити, потрібно робити справи, які свідчать про любов.
Щодо батьків, ваш обов’язок забезпечити їм гідну, щасливу старість. Для цього ви можете, наприклад, частіше дзвонити, з’їздити у спільну відпустку, купувати продукти, ліки чи висилати гроші, доглядати, якщо вони хворі тощо.
Тож робіть висновки. Батьки – це ваш початок, фундамент вашого життя. Якщо фундаменту не буде, то будинок не встоїть. Поважайте їх.
Телефонуйте та приїжджайте до нас у Пансіонат: +38(044)221-30-31, +38(068)420-83-87
Залишити коментар: